Зміст
«Пан із Сан-Франциско» — один із найзнаменитіших творів російського письменника Івана Олексійовича Буніна. Свого часу оповідання вразило сучасників, і через сотню років ним так само зачитуються. У чому секрет і головний посил твору «Пан із Сан-Франциско», коротко викладено нижче.
«Пан із Сан-Франциско»: короткий зміст
«Пан із Сан-Франциско» — це відносно невеликий за обсягом твір, але в ньому автор зумів торкнутися глибоких екзистенціальних питань. Однак, перш ніж перейти до аналізу його ідей, пропонуємо ознайомитися з коротким змістом оповідання:
Експозиція і зав’язка
Пан із Сан-Франциско — заможний чоловік п’ятдесяти восьми років. Він вирішує вирушити в подорож на два роки до Старого Світу зі своєю сім’єю — дружиною та донькою. Бунін зазначає, що його ім’я ні в Неаполі, ні на Капрі ніхто не запам’ятав, тож і для читача чоловік із Сан-Франциско залишається безіменним.
Багатий пан довгі роки старанно працював, накопичив багато грошей і, нарешті, заслужив розкішний відпочинок. На його думку, раніше він і не жив зовсім, відкладаючи задоволення на майбутнє, але тепер вирішив винагородити себе за довгу працю. Для подорожі пан розробив довгий маршрут, що проходить через Італію, Францію, Грецію, Єгипет і навіть Японію.
Наприкінці листопада пан із сім’єю сів на знаменитий пароплав «Атлантида», більше схожий на грандіозний готель. Життя на пароплаві було розміреним:
- Пасажири рано прокидалися, пили каву, розслаблялися у ваннах і збуджували апетит гімнастикою і прогулянками палубами.
- Далі був перший сніданок, читання газети й очікування другого сніданку.
- Наступні кілька годин відводилися на відпочинок: мандрівники дрімали на палубах, розглядаючи небо, і о п’ятій годині вирушали на чаювання.
- А ввечері всі поспішали на головну подію дня і сенсу всієї поїздки — обід. У святковій мармуровій залі збиралися розкішно прибрані пані та чоловіки в смокінгах, грав оркестр, бігали лакеї.
Розвиток подій
Родина прибула до Неаполя і зупинилася в дорогому готелі, де міг би відпочивати сам принц. Їхнє життя потекло за вже звичним розпорядком: спочатку сніданок, потім відвідування музеїв і церков, другий сніданок у компанії людей першого сорту, о п’ятій вечора — чай, а потім — приготування до обіду. Увечері багата публіка знову поспішала в їдальню, обставлену великою кількістю страв і напоїв.
Однак грудень у Неаполі видався дощовим і брудним. Зате на Капрі, як усі стверджували, тепло і сонячно. Туди-то й вирішив перебратися пан із сім’єю.
Кульмінація
Маленький пароплавчик повіз їх на острів, хитаючись з боку в бік від негоди. Усю дорогу сімейство лежало на диванах і мучилося від морської хвороби. Прибувши нарешті до старого кам’яного містечка, вони оселилися в розкішних апартаментах, і життя стало кращим.
Пан урочисто зібрався до обіду. Впоравшись раніше за дружину й дітей, він вирушив у читальню, сів у велике шкіряне крісло й розкрив газету. Раптом рядки запалали перед очима, пенсне злетіло з носа, а груди не могли вдихнути повітря. Звиваючись, його тіло повільно сповзло на підлогу.
Німець, який сидів поруч, із криками вибіг із читальні, чим переполошив увесь будинок. Люди кидали трапезу і збігалися в кімнату. Господар готелю намагався всіх заспокоїти, але вечір уже не можна було врятувати.
Розв’язка
Лакеї віднесли тіло пана в найменший і найсиріший номер. Він лежав на простому залізному ліжку і хрипів. Дочка і дружина дивилися, як його обличчя бліднуло.
Коли пан помер, дружина попросила господаря готелю перенести тіло в їхні апартаменти. Але це було неможливо: ці номери надто коштовні, а постояльці стали б їх уникати, бо звістка про подію неодмінно рознеслася б по Капрі. Труну тут теж не знайти, але господар запропонував довгий ящик з-під пляшок.
На ранок тіло мертвого старого відвезли з Капрі — спочатку на маленькому пароплавчику, а потім і розкішна «Атлантида» повезла його назад до берегів Нового Світу. Тільки тепер його сховали від живих у просмоленій труні й спустили в глибокий чорний трюм. А нагорі, як колись, виливалося світло, радість і звуки оркестру.
«Пан із Сан-Франциско»: аналіз твору
Багато письменників у своїй творчості задавалися питанням про сенс життя. Тлінність буття хвилювала і того, хто написав твір «Пан із Сан-Франциско», — Івана Олексійовича Буніна. До яких висновків дійшов письменник, підкаже аналіз його оповідання:
Історія створення
1915 року Іван Бунін випадково побачив у вітрині магазину обкладинку книги Томаса Манна «Смерть у Венеції». Трохи пізніше, відпочиваючи на Капрі, письменник став свідком неприємної історії: один із постояльців готелю, американець, помер під час відпочинку. Ситуація одразу ж викликала в голові Буніна асоціацію з тією обкладинкою. Так і народився задум оповідання.
Буніну вдалося втілити задумане за короткий термін: за чотири дні оповідання «Пан із Сан-Франциско» було готове. Усі події, описані в ньому, за винятком смерті американця, вигадані автором.
Як писав пізніше Бунін, «Пан із Сан-Франциско» — це не перша назва, яку отримало оповідання. Спершу він назвав його «Смерть на Капрі», але закреслив цей заголовок, тільки-но написав перший рядок: «Пан із Сан-Франциско…» .
До речі кажучи, книжку «Смерть у Венеції», що надихнула Буніна, письменник прочитав лише через кілька місяців і назвав неприємною.
Жанр і композиція
Усі характеристики твору вказують на те, що «Пан із Сан-Франциско» — це оповідання. Однак воно суттєво відрізняється від інших оповідань Буніна.
Зазвичай письменник прагнув жваво й органічно описувати природу та її явища. Однак у цьому творі представив глибокі міркування.
Сюжет будується навколо головного героя, який уособлює проблеми соціуму. Матеріальні блага він ставить вище за духовність та осмислене життя, а гроші стали сенсом буття. Філософські судження автора роблять розповідь справжньою притчею, покликаною дати життєвий урок читачеві.
Твір умовно розділено на дві частини:
- Перша частина оповідає про подорож головного героя до Італії. Сторінки розповіді рясніють яскравими епітетами, описом розкоші та комфорту, в якому перебуває пан.
- У другій частині герой помирає, і тон оповідання кардинально змінюється. Немає більше розкоші й лиску, пропадає й шанобливість у ставленні до сімейства пана: їм не дозволяють перенести тіло в номер, замикають його в найгіршій кімнаті, а замість труни видають ящик з-під пляшок.
Сюжет будується на протиставленні: герой насолоджувався світлом і багатством, а після смерті опинився в темному трюмі. Така особливість композиції підводить до розуміння головної ідеї, яку хотів передати Бунін.
Тема й основна думка оповідання
В оповіданні «Пан із Сан-Франциско» Бунін розмірковує про сенс життя. Для цього він створив красномовний образ головного героя — багатого приземленого дідуся, який безглуздо прожив роки, прагнучи тільки до збагачення. За допомогою цього персонажа автор аналізує вищий клас суспільства: він має гроші, комфорт і всі доступні блага, але не має найголовнішого — духовних цінностей та осмисленості існування.
Протягом усієї розповіді автор показує своє ставлення до світського життя. Воно просякнуте фальшшю і лицемірством, у ньому немає нічого справжнього. Примітно, що автор не дав центральному персонажу імені, а, навпаки, зазначив, що ніхто його не запам’ятав. Так Бунін підкреслив, якою безликою була ця людина, а її існування — безглуздим. Зароблені гроші й напускний лиск не зробили його особистістю — у цьому головний посил оповідання.
Під критичним поглядом автора опинилися й інші персонажі оповідання «Пан із Сан-Франциско». Короткий зміст не може передати колорит саркастичного авторського письма, тому з оповіданням неодмінно варто ознайомитися в повному обсязі.
