Короткошерсті кішки за кількістю видів перевершують власних пухнастих одноплемінниць. Вони стоять ближче до дикої природи, в якій не зустрінеш котячих хижаків з довгим хутром. Багато хто воліє тримати короткошерстих тварин через легкий догляд.
Плюс до цього, вони красиві, їх безліч дає можливість підібрати породу на найрізноманітніші смаки.
Особливості
Історія виникнення короткошерстих кішок відводить нас у глибину часів, на 60 мільйонів років тому, до міацидів, прабатьків усіх хижаків на Землі, зокрема й котячих. По закінченню певного часу вага тварини дрібнішала і приблизно дев’ять мільйонів років тому з’явилися звірята, чимось схожі на сучасних котячих.
Десять тисяч років тому виділився генотип нубійської кішки (лівійська булана), якій фелінологи приписують спорідненість із сучасними видами домашніх кішок.
Сьогодні до короткошерстих відносять породи кішок, ворс яких не буде більшим за 4,5 см за довжиною. Якщо порівнювати шерсть із волосом людини, вона має набагато складніший склад. Фолікули тварини містять відразу кілька видів ворсу: остьовий, який становить хутряний покрив, і пуховий (підшерсток). Остьовий (покривний) може мати найрізноманітнішу довжину, товщину і жорсткість. Дуже товсті й довгі ворсинки називаються напрямними.
З однієї фолікули здатна виходити остьова волосина, оточена цілим пучком пуху. Він завжди лягає зверху, покриваючи пух, у такий спосіб рятуючи тварину від холодів і опадів.
Консистенція підшерстя та остьового волосся залежить від кліматичних умов, у яких проживають котячі. У північних тварин хутро набагато густіше і тепліше, з високою кількістю пуху. На півдні живуть кішки з короткою шерстю, що щільно прилягає до тіла. Сум’яття в природну закономірність внесли селекційні тварини. На даний час є види, які абсолютно не мають підшерстя (бурманська), або навіть шерсті (донський сфінкс).
Рекси, всупереч прямій остьовій шерсті, створеній природою, нагороджені хвилястою мутацією. А вид хутра “браш” (буває у певних сфінксів), схожий на жорсткий кручений дріт.